«У десятку увійшли достойні книжки, але шкода, що за привабливим зовнішнім виглядом інколи важко оцінити обсяг роботи, що за ним стоїть.
Звичайно, белетристиці дуже важко конкурувати з альбомами, але дивно, що з альбомами майже не конкурували дитячі книжки. Зазвичай в цих двох категоріях відбувається найзапекліша боротьба.
Мені дуже сподобалися «Тіні забутих предків», але якщо бути зовсім чесною, моїм фаворитом був «Кримінальний кодекс».
«Вигляд більшості книжок не можна назвати книжковим дизайном, це просто оформлення без інвестицій в продакшн і творчу та інтелектуальну роботу дизайнера. Це дуже дивує, оскільки ми маємо дуже крутий бекграунд книжкової графіки початку ХХ століття.
Незрозуміло, чому цю традицію дизайнери не намагаються якось переосмислювати та розвивати, чому цей авангардний маніфест розгортається не у нас, а в європейській книжковій графіці. Окрім того, очевидно, що треба знищити тезу про те, що читачі примітивні й не здатні зрозуміти візуальні концептуальні рішення, треба робити крок в бік «людиноорієнтованого», гуманістичного книжкового дизайну.
Дуже хочеться, щоб цей конкурс став поштовхом для видавців задуматися і ретельніше підходити до видавання книжки».
«Мушу визнати, у мене був острах потрапити в математичну колізію під час підрахунку балів. Не хотілося випустити з поля зору емоційне сприймання, перше суб’єктивне враження, магнетизм і навіть магію книжки. Читачі не зважають на критерії, визначені професіоналами, вони сприймають книжку на рівні емоцій.
Я навіть рада, що безпосередньо не брала участі у засіданні журі, бо серед основних фаворитів обрати книжку з найкращим дизайном було дійсно складно, насамперед, через різні жанри кожного з претендентів. В майбутньому цей конкурс може взяти за основу модель конкурсу «Найкрасивіша книга Німеччини», в якому окремо відзначається дитяча книга, белетристика та мистецькі альбоми.
Але важливим результатом цього конкурсу, я думаю, є ще й те, що ми зацікавили представників фонду «Мистецтво книги» українськими виданнями та маємо прпозицію включити до участі наші книжки з коротких списків».
«У мене враження, що видавці трошки полінувалися, або, можливо, хтось не звернув уваги на оголошення конкурсу, тому що красивих книжок у вибірці дуже бракувало. Якщо пройтися по Книжковому Арсеналу, по стендах, то можна побачити книжки, які могли би цілком претендувати як мінімум на участь у конкурсі.
Також мене здивувала кількість і якість поданих книжок у дитячому сегменті. Щодо особистих вподобань можу виділити книжки відновленого видавництва «Артбук», за яким тепер буду стежити».
«Спершу особисто мене збентежили «довгі списки». Серед поданих книжок були ті, що аж ніяк не могли претендувати на категорію якості, краси та довершеності. І ця естетична самовпевненість видавців часто не відповідає дійсності.
«І так продається» вже не працює, і, сподіваюся, це ставатиме дедалі очевидніше і з виторгів. Недбалим оформленням часто грішать навіть досвідчені видавці.
Натомість приємне враження справили молоді ініціативи, зокрема поетична серія «Лоція»: усе в ній підводить до прочитання текстів, усе переконує у цінності написаного. Ті ж, хто пропонують газетний папір і невідповідний дизайн, не залишають підстав сподіватися на корисне і приємне читання».
«Для мене було дуже важко обрати найкращу книжку, бо мені здається, багато з них були по-своєму прекрасні. Проте ми були змушені зробити вибір, і мені здається, ми змогли дотриматися об’єктивності при оцінках.
Я сподіваюся, що ця десятка українських книжок невдовзі братиме участь в конкурсі найкрасивіших книжок світу, а українські видавці здобудуть славу творців найпрекрасніших книжок».
«Я здивована, що до серед номінантів опинилося так багато справді хороших книжок, бо до першого відбіркового туру я мала певні хвилювання, з чого ж обирати. Вчора на консультації мені довелося неодноразово озвучити проблему поліграфічного втілення, вибору паперу, проте я не бачу цього недоліку серед книжок конкурсантів.
За результатом нашого відбору до коротких списків потрапили не просто красиві книжки – це книжки, які, на мою думку, цілком можуть бути цікавими на міжнародному рівні. Але якби я сама мусила обрати одну-єдину книжку переможця, я би віддала свій голос однозначно «Кримінальному кодексу» від видавництва «Основи».
«Я вважаю, що не всі видавництва, що мають гарні книжки, подавалися на конкурс, тому асортимент здався своєрідним. Приємно, що є стовідсоткові лідери, які працюють з дизайном і серед великих, і серед маленьких видавництв. Але навіть цей асортимент як для багатомільйонної країни – це навіть не крапля в морі. Мені здається, такі конкурси мають стимулювати їх працювати. Але для цього має зростати й призовий фонд.
В цілому є цікаві колаборації художників та дизайнерів з видавництвами, але поки мене розчаровує дитяча книга, як не дивно. Окрім «Аґрафки» за останній період я мало кого можу виділити з тих, хто працює з правильним спрощенням. В більшості це є така розмазана європейська стильна традиція, і мене дуже непокоїть, що українська традиція книжкової графіки (Якутович, Малаков і т. д.) поступово розчинилася, її нема.
Тому треба про це більше говорити, стимулювати і оголювати проблему – тоді все буде добре, але на це потрібен час».
«Думаю, рішення було об’єктивним, ми обрали дуже естетичний дизайн. Але вилетіли книжки, що були зроблені нормально, книжки, в яких дизайн не кричить. Багато хто намагається робити якісь інновації, але не вистачає просто нормального дизайну для книжок, орієнтованих на широкий загал, такі от робочі конячки не пройшли, і це мінус.
Окрім того, я намагався оцінювати і з точки зору ілюстрації, тому шкода, що роботи кількох дуже крутих ілюстраторів (наприклад, Івана Кравця, Радни Сахалтуєва та інших) пролетіли через поганий дизайн і недостатній технологічний рівень виготовлення книжки».
