Чи можна поезією перекласти страждання — та плекати емпатію, — коли інші форми не надаються?

Ганна Арендт завершує “Джерела тоталітаризму” ремаркою: “ми можемо сказати, що радикальне зло постало у звʼязку із системою, за якої всі люди стають однаково зайвими”. Пізніше, вже після спостережень за процесом Айхмана, вона дійшла висновку, що зло не може бути радикальним, воно може бути лише екстремальним. Чому процес Айхмана навчив її, як вважала Арендт, так це тому, що природою зла є його обмеженість, брак глибини — попри наші очікування демонічного.

Україна і Литва — дві країни зі спільною історією і спільним ворогом, боротьба з яким тягнеться не одне десятиліття. Боротьба за самість і самостійність на полі великої політики. Взаємопідтримка в часі найважчих випробувань. Бажання пізнати й зрозуміти одні одних без втручання імперського посередника. Але що ми, українці, насправді знаємо про литовську культуру? Що нам вартувало би дізнатися насамперед, аби звʼязки між нашими країнами і далі міцнішали? Про це з перших уст можна буде почути від письменника, перекладача, культурного менеджера і волонтера, який неодноразово бував в Україні, Лаурінаса Каткуса та аташе з питань культури Литви в Україні Томаса Іванаускаса.

Їдиш знову став предметом рефлексії як мова України відколи вона відкрилася для громадянської національної ідентичності. Що це означає для їдишо-українських літературних перекладів — переживати ренесанс у часи війни?