Подія буде супроводжуватися перекладом жестовою мовою.

Тортури, розстріли, катування полонених, вивезення дітей, перешкоджання евакуації, обстріли цивільних, лікарень, інфраструктури… За 15 місяців війни армія російської федерації скоїла майже всі типи злочинів, згадані в Женевських конвенціях. Генеральна прокуратура України відкрила понад 80 000 проваджень, пов’язаних зі злочинами війни. Україна вимагає створення спеціального трибуналу за злочин агресії, який називає «матір’ю всіх злодіянь». Але який злочин насправді коїть Росія? Що саме вона намагається знищити, переслідуючи волонтерів, представників місцевого самоврядування і всіх, хто не згоден на окупацію? Мета цієї розмови — не встановити юридичну кваліфікацію злочинів, які прописані в міжнародних конвенціях, а зрозуміти природу великої війни ХХІ століття.

Наша розмова відштовхується від ключового російського парадоксу — «України не існує, але вона має бути знищена». Росія бомбардує українські міста, створює фільтраційні табори, руйнує школи, музеї, церкви, синагоги та мечеті, переслідує кримськотатарський народ. Мільйони людей абсолютно різного походження вважають за необхідне спільно чинити спротив будь-яким доступним способом, захищаючи свій дім, Україну. Та що таке Україна сьогодні? Як виглядає її складнопідрядне, багатокультурне суспільство, і у чому саме сила його спротиву?

Українці, які виїхали, почуваються винними, що вони за межами країни. Ті, хто далеко від зони бойових дій, думають про тих, хто ближче до фронту. Ті, хто не служать, можуть мати відчуття провини перед тими, хто в лавах ЗСУ. Але й ті, хто служать, — перед побратимами й побратимками на «передку». Ті ж, своєю чергою, перед тими, хто вже віддав життя. Щоб подолати це коло провини, на п’ятнадцятий місяць війни на виснаження, ми ставимо питання: а чи маємо ми право збавити темп? Передихнути?
Довоєнні соціологічні дослідження показували, що чимало українців відчувають, що ні на що не впливають. Але згадане відчуття провини можна трактувати як відчуття суб’єктності. Почуватися винним можна, лише думаючи, що можна щось зробити. Як скористатися цим ресурсом? Чи можемо ми впорядкувати словник наших нових досвідів?

Подія буде супроводжуватися перекладом жестовою мовою.