Окупація — це не лише контроль над територією, а й спроба підпорядкувати пам’ять, мову, щоденне життя і саму здатність людини залишатися собою. Досвід життя в окупації створює простір колективного полону, де страх, пристосування, спротив і надія існують одночасно, а свобода набуває особливо крихкого й водночас принципового значення.
Дискусія буде присвячена життю людей на окупованих територіях, механізмам насильства й стирання ідентичності, а також пам’яті та свідченню як формам опору. Як вдається зберегти людську гідність і внутрішню свободу там, де свободу намагаються відібрати щодня?