Організатор: Дмитро Лісенбарт
Ми часто не замислюємося над шрифтовим середовищем, яке нас оточує. Хіба коли опиняємося в іншій країні з хоч трохи відмінною культурою, звертаємо увагу на написи, манеру накреслення літер, знаходимо щось незвичайне в написанні. На рівні шрифтової звички українську мову колись інтегрували в єдину систему — так намагалися скласти всі пазли в конструкції Російської імперії.
Адже оригінальна українська абетка до 1710 року, тобто до введення «гражданського шрифту» внаслідок реформи Петра І, мала іншу форму літер − елегантнішу та виразнішу. «Гражданський шрифт», що ми ним послуговуємося й зараз, створений на основі голландської антикви і є таким собі спрощеним «гібридом» латинки та кирилиці.
Відомий український каліграф та книжковий графік Василь Чебаник поставив собі за мету повернути графіку літер до справжньої допетровської кирилиці, віднайшовши в архівах українську абетку, на основі якої створив сучасний шрифт «Рутенія».
У ньому відчувається вишуканість українського бароко, мелодійність, широкі простори степів і полів, багатство природи, фонетика і лексичне різнобарв’я української мови. У літерах цього шрифту − продуманість, логіка, цілісність, легкість і ґрунтовність. Водночас «Рутенія» – не цілковита стилізація, цей шрифт справжній, він не грає, адже динаміка породжена потребою культури, а в пластиці, натисканні та розчерках видно руку сучасного художника. Так поєднані минуле і сьогодення.
Абетка відтворена графічно, проте ще має відбутися її повне повернення в публічний простір − на вивіски, в документи, офіційні назви. Безвідносно до законодавчої волі, артистична інтерпретація абетки вже відбувається тут і зараз, ніби підтверджуючи думку про чутливість митців до знакових процесів. Так 33 художники, надихнувшись «Рутенією», проілюстрували кожну окрему літеру і потрактували її. Ці трактування виходять за рамки шрифтового мистецтва і показують цілий культурний пласт у комплексі з ілюстрацією: як це здавна було в українському мистецтві. Згадаємо буквиці, заголовні літери в рукописних книгах, які часом мали складний зображувальний елемент, або композиції аркушів «Української абетки» Георгія Нарбута.
На цій виставці літери оживають не лише під пером Василя Чебаника, а поєднуються з образами художників у коротких анімаційних роликах. Усвідомлення цього повертає нас до раціонального переосмислення вжитку «Рутенії», відродження цього шрифту як цілком логічного повернення до власної ідентичності.