Ми звикли говорити про літературу як про територію, що постійно звужується, відходить на маргінес, втрачає своїх адептів. Людство читає все менше, книга побутує в усе вужчих колах, присутність літератури в нашому житті стає все умовнішою. Майбутнє письменства викликає все більший скепсис. Особливо у тих, хто звикли сприймати скепсис як норму.
Ми натомість переконані, що літературу ховати щонайменше зарано і що поезія та проза далі є затребуваними й такими, що впливають на наші уявлення про світ. Ба більше, саме вони продовжують формувати ці уявлення. Наш оптимізм базується, зокрема, на здатності літератури достосовуватися до нових реалій, адаптуватися до змін у культурному та інформаційному полях, мімікрувати разом із людством, яке вперто рухається вперед у пошуках щастя. Літературна склянка далі лишається наполовину повною, тамуючи спрагу й даючи розраду. Слід лише вміти чути ці нові незвичні голоси, які насправді говорять про те, про що література говорить протягом стількох років — про нашу залежність одне від одного й про нашу неможливість одне з одним ужитися.
У кураторській програмі «Вголос. Про себе» ми спробуємо показати, як література намагається виявити себе в сьогоднішньому розпорошеному повітрі. Через музику, через перформанс, через провокацію. Як привиди літератури з’являються там, де на них не очікують, як поезія та проза функціонують на суміжних територіях, як літературні голоси окреслюються через музику чи театр. Як загалом співіснують різні жанри, балансуючи між написаним про себе й промовленим уголос.
Протягом чотирьох днів цьогорічного Книжкового Арсеналу ми запропонуємо читачам (себто слухачам) відкриті розмови з людьми, що змішують і поєднують. У публіки буде можливість побачити (себто почути) письменників і музикантів, що знайшли для себе цю затишну сіру межижанрову зону, перебуваючи там у стані постійного транзиту. Ми запропонуємо нашій аудиторії публічні інтерв’ю з елементами концертного виступу, де гості будуть неочікуваними, проте бажаними.
Скажімо, гурт «Хамерман знищує віруси», який є вірусом сам по собі, поширюючи дражливі сенси й викликаючи не завжди адекватну реакцію. Чи білоруський рок-стар Лявон Вольський, який виносить поезію в ширший контекст, роблячи свої власні тексти й тексти класиків білоруської літератури частиною суспільного звучання та рефлексування. Або карколомний дует із Берліна — письменник Володимир Камінер і музикант Юрій Гуржи, які, лишаючись майстрами кожен у своїй царині, разом із тим постійно намагаються знайти вихід на нову аудиторію, займаючись синтезом жанрів і розривом шаблонів. Завершиться наша програма концертом харківського панк-проєкту «Жадан і Собаки» за участі всіх запрошених учасників.
Ми всі знаходимося поміж наших скепсису та оптимізму. Ми витанцьовуємо на линві, поміж зневіри й упевненості. Нас кидає від відчаю до ейфорії. Головне при цьому, як видається, — лишатися щирими і відвертими. Себто, вміти слухати інших і говорити про себе. Бажано вголос.