Вікіпедія пише, що термін «ізоляція» має кілька значень:
[В архітектурі і будівництві — це процес утеплення (теплоізоляції), гідроізоляції та шумоізоляції будівлі. Ізоляція в генетиці популяцій — це процес виникнення будь-яких бар’єрів, що порушують вільне схрещування та потік генів. Ізоляція — це обмеження свободи дій в політиці щодо держави, у суспільстві щодо особи тощо.] У житті… У житті це, здається, одне з найчастіше вживаних слів з 2020 року.
Для більшості з нас тепер термін «ізоляція» перш за все асоціюється з пандемією та карантинними обмеженнями. Однак хочеться розглянути його в ширшому контексті, відшукати ниточки, які би поєднували весь спектр значень. Почасти в соціумі творчі люди випадають на марґінеси, будучи витісненими або ж несвідомо закриваючи себе від надто жорстоких реалій. Ми відчуваємо потребу в самотності, так само як і необхідність бути поруч.
Від кого й від чого ми (само)ізолюємося? Що дає нам цей стан — простір для творчості й дослідження себе, прислухання до власних думок і можливість нарешті дізнатись, хто ми насправді; чи, може, усвідомлення гострої потреби в тому іншому, ким би він не був? Чому навчить нас цей досвід ізольованості? Чи не захочемо ми залишитися з ним назавжди? Поетичні тексти оприявнюють ці стани, відсилаючи нас до дуже особистих історій і переживань.
У спеціальній програмі «Поезія ізоляції» ми поділимося віршами, написаними під час карантину, погуляємо улюбленими вуличками міста, нашіптуючи собі розмову з ним, побуваємо на сеансі артхіллінгу, де поет зустрінеться зі своєю тінню, а ми зазирнемо вглиб його творчого діалогу зі собою. Не оминемо й теми вимушеної політико-культурної ізоляції, згадавши поетів так званого «витісненого покоління». Пройдемо шляхом від обмежень і бар’єрів до свідомого «утеплення» свого внутрішнього «я».