У співпраці з Харківським Літературним Музеєм
Куратор — Євгеній Стасіневич
Харківський Літературний музей — це дуже про Харків: про ті його 1990-ті, коли музей починався та розбудовувався, і ті 1920-ті, чий дух, не копіюючи й не мавпуючи, музею вдається транслювати. Як дух пошуковості.
А Книжковий Арсенал як частина Арсеналу Мистецького — це таки про Київ: про нову інституційність у новому столітті та про закладання культурних можливостей після зламного 2014-го.
Великі події великих — і фізично, і значеннєво — міст. Тепер з’явилась додаткова спільна рамка: велика війна, яку міста переживають часто по-своєму. Це передбачає і значущі розбіжності, але й характерні збіги.
Харківський літературний фестиваль «П’ятий Харків», заснований восени 2022-го, в гостях у найбільшого книжкового фестивалю Києва навесні 2024-го — це вкрай закономірно. Коли в Києві, але більше про Харків. Коли загальна тема «Життя на межі», а супровідна — «Міста на межі». На межі життя й знищення, минулого, що тримає, і болісних трансформацій, які мають втягнути (в) майбутнє. Межа, за якою невідомість: може, погіршення, а чи й порожнеча, а може, нова якість. Проте на самій межі точно є нові досвіди.
Їх можна означити по-різному: досвіди географічного та історичного помежів’я, фронтирності, існування на зламі. Прикордоння безпосереднього — і цивілізаційно-культурного. Воєнного. Є досвід столиці, а є досвід східного форпосту. Вони переживаються тут-і-зараз — та супроводжуються мистецькою рефлексією й активністю. Це заслуговує на вглядання.
Чим можна пояснити сплеск культурного життя Харкова — з харківської та київської перспективи? Чому культура не відпадає “за принципом залишковості”, а стає чи не осердям дискусій у суспільній сфері? Чому тепер у нашому житті ще більше розмов про історію, — і якщо воно вже так, то яким є точніший погляд на міста та країну як втілення порубіжності?
Отже, міста, отже, межа. А ще війна та культура. І ми посеред цього. Часто без точних слів, проте з потребою говорити. І хай Місто нам допоможе.
***
“Я безумно люблю город. Я люблю виходити ввечері із своєї кімнати, іти на шумні бульвари, випивати шум, нюхати запах бензолу й тоді йти на закинуті квартали, щоб побачити японські ліхтарики — так, здається — в трикутниках цифр: будинок на розі, №: горить.”