Цикл поезій «Сім струн» Леся Українка писала у 19-річному віці. Тоді через хворобу й операцію на лівій руці вона вже давно полишила мрії стати піаністкою та композиторкою. Грати на фортепіано Леся почала у п’ять років, і з того ж віку — листуватися з родичем, який найбільше сформував її світогляд, — з Михайлом Драгомановим. «Сім струн» вона присвятила саме йому, дядьку Михайлу, у якого, до речі, як і у його племінниці, цього року ювілей. У неї — 150, у нього — 180 років з дня народження.
Цей твір, попри втрату всіх надій на музичне майбутнє, не є знаком прощання з музикою, а радше свідченням постійного у ній перебування — просто в іншій формі. У нинішні непевні часи «Сім струн» вселяють якщо не оптимізм, то принаймні надію на «прекрасне нове».
Музична програма цьогорічного Книжкового Арсеналу вибудувана навколо струнних інструментів. Ось їхнє розмаїття: арфа, харківська бандура, скрипка, альт, віолончель, контрабас і рояль (хоча формально останній і належить до ударних інструментів). Усього сім інструментів — за кількістю віршів циклу Лесі Українки.
Окреме щастя — у двох програмах з чотирьох будуть виконані маловідомі твори шістдесятників зі свіжої антології, підготовленої та виданої на замовлення Українського інституту. А це — додатковий привід для оптимізму.