Кураторка — Оля Русіна
Понад два роки живучи у повномасштабній війні, ми добре навчилися балансувати між думками про майбутнє, попри все, — і непевністю у завтрашньому дні. Без першого складно залишатися дієвими, активними й впертими у буденності й боротьбі; друге за цей час стало неодмінною частиною цього щоденного життя, думкою, яка постійно присутня десь на споді свідомості.
Наші життя зараз — це часто поєднання крайніх емоцій і станів, балансування між відчаєм та надією, сумом і вдячністю; і, зрештою, саме за ці почуття, і позитивні, і негативні, ми зараз тримаємося.
Діти й підлітки також дорослішають у цьому. Їхні перші досвіди перепали на два роки повномасштабної війни, десять років війни на Сході, окупацію росією Криму, багатьох місяців пандемії. Й іншого дорослішання у них не буде.
Ми можемо втішити себе думкою, що нинішнє покоління — далеко не перші, на чию долі випадають турбулентні, складні й трагічні часи. Однак, тим більш відповідальними ми стаємо за своє майбутнє тут і зараз. Не просто глобальне “колись”, а й дуже безпосереднє “завтра”, яке залежить від здатності підтримати одне одного та знайти правильні слова — показуючи, що розумієш, і водночас не привласнюючи чужого досвіду. Це те, що необхідно і в стосунках дорослих та дітей, і в стосунках дітей між собою. Бо два роки повномасштабної війни показали нам, яким неоднорідним може бути складний воєнний досвід, як непросто може бути по-справжньому дослухатися до іншої людини, коли ти сам/сама відчуваєш, що тобі важко.
Міркуючи, як говорити з дітьми про війну, нам важливо йти глибше і розуміти, що універсального способу тут немає і не буде. Пам’ятати, наскільки відмінними можуть бути ці розмови у кожному окремому випадку, як обережно треба працювати з різними досвідами й водночас шукати те спільне для всіх нас, що може і допомогти в розмові, і зцілити, і дати трохи більше впевненості у майбутньому. Важливо не забувати про те життя, яке відбувається попри все: поміж тими спогадами й знаннями, яких ніхто з нас не хотів і ніхто з нас не обирав для українських дітей — нам так само важить читання добрих книг, і серйозних, і смішних; пошук нових тем і нової мови в сучасній літературі; так само важать роздуми та суперечки про світ і нас у ньому — світ, який уже не буде таким, яким ми його мислили ще зовсім нещодавно.
Саме на цьому ми хочемо зосередитись на цьогорічному Книжковому Арсеналі. Ми постійно балансуємо на межі під час війни, але в наших силах дати одне одному трохи більше опори.
Ми прагнемо зберегти звичні книжкові традиції, “живе” спілкування з письменниками й все, що може стати добрим ритуалом; вчитись бути відкритими до потреб того хто поруч, говорити про інклюзивність суспільства та простору, в якому ми функціонуємо; залучати та слухати дітей та підлітків не як аудиторію, а як активних учасників розмови. І, маємо надію, це допоможе нам дивитись із широко розплющеними очима одне на одного та весь світ — не з острахом, а з цікавістю та відчуттям відповідальності. Навіть у ці часи, в які нам випало жити.