Нести свою свободу
Свобода ― поняття, яке ми переосмислюємо зараз. Ми боремося за свободу. Наша свобода ― загрожена. Ми здобуваємо свободу. Ми визволяємо, виводимо на свободу. Свободу даруємо ― і свободу захищаємо. Війна надала іншого звучання цьому поняттю, іншої цінності, вартісності. У нас є тисячі людей, позбавлених свободи ― ми так про них і говоримо. Це наші полонені. Це ті, хто живе в окупації. Це ті, чиє життя, замість бути простором самореалізації, суб’єктності, вільного вибору, ― стало простором виживання, де зовнішня діяльність обмежена жорсткими рамками, поставленими окупантами.
*******************************
Одним з перших, і найважливіших для мене відкриттів про полон було навіть не те, що полон ― це атмосфера насильства і страху. Це було очікувано. Таким відкриттям стало розуміння того, що система полону спрямована передовсім на позбавлення суб’єктності, на перетворення людини на предмет. Цей предмет робитиме те, що забажають ті, хто контролюють його: вивчатиме й співатиме відповідних пісень, коли скажуть; мовчатиме, коли скажуть; говоритиме те, що і коли скажуть; відтискатиметься і присідатиме за наказом. Насильство ― передовсім про це: позбавлення людини права на свободу вибору власних дій, відсутність контролю за власним життям у будь-якому вигляді. Про перетворення людини на об’єкт. Фізична шкода приходить паралельно чи потім: коли наглядачам здасться, що «об’єкт» проявляє свої власні бажання або прагнення, чи просто тоді, коли він їм набридне і вони захочуть цей «предмет» поламати. Тоді приходить фізична шкода, і з нею наближається смерть. Однак спершу йде позбавлення свободи, суб’єктності, власної волі. «Найкращий» полонений чи в’язень ― позбавлений свого. Не зовсім людина. Предмет. І в цьому, насильство ― це основний антонім свободи, основна антитеза їй.
*******************************
У цьому окупація є дуже подібною до полону. Словникове визначення «окупації» майже завжди має основою «контроль над (певною) територією». Однак ця територія не є пустелею, там живуть люди, часто ― сотні тисяч людей. І в окупації всі вони є похідним, другорядним ресурсом, корисним чи шкідливим для окупантів. Люди в окупації, навіть подекуди зберігаючи деяку свободу малих виборів стосовно свого порядку денного, опредмечуються окупантами: вони не мають голосу, не мають вибору, чи виконувати вказівки чужих людей зі зброєю, чи брати чужі паспорти, чи підкорятися запроваджуваним нововведенням і чи змушувати підкорятися їм своїх дітей. Полон ― це окупація однієї людини в усіх дрібницях її повсякдення. Окупація ― це полонення багатьох людей, яким відмовляють у можливості впливу на власну долю. Забираючи свободу, окупанти разом із цим забирають дещицю людяності, того, що робить нас людьми ― можливості обирати свій шлях. І саме тому, і вихід з полону, і виїзд з окупації часто змальовують як «звільнення», повернення собі свободи.
**********************************
Атаки на свободу не обмежуються фізичним контролем і насильством. Перетворення людей на предмети, на знаряддя для реалізації чужих їм цілей, позбавлення їх суб’єктності можуть реалізовуватися й іншими інструментами. Огидність пропаганди (не в розумінні поширення тих чи інших думок і поглядів, а як системи маніпуляції людьми) полягає саме в цьому: її творці ставляться до людей як до предметів, яких треба позбавити власної волі. Змусити людей діяти так, а не інакше, вмістивши їх у ментальну картину світу, яка вимагатиме від них одного ― і лише одного ― ставлення, сприйняття, і дії. Тож свобода нерозривно пов’язана із критичним мисленням, опрацюванням того, що нам намагаються згодувати пропагандисти, прагнучи цим не розширити наш простір свободи й виборів, а звужуючи і знищуючи його. Маніпулятивна пропаганда ― це ментальне насильство, спрямоване на знищення свободи тією ж мірою, як фізичне насильство знищує простір свободи полонених і окупованих. І опертя їй для збереження власної людяності ― в іншому вимірі, але теж є опором загарбанню й окупації.
************************************
Ми маємо тривалу історію несвободи, і тривалу історію боротьби за свободу. Під час більшовистського Великого Терору 1930-х років було мало оголосити людину злочинцем і вбити: її треба було змусити погодитися із цим і визнати себе винною в тому, чого не вчиняла, підписати те, що скажуть, проговорити те, що заздалегідь напишуть, і погодитися із необхідністю цього. Вона мала відмовитися від власного голосу і замінити його голосом своїх катів. Або ж позбутися голосу взагалі, і мовчки виживати чи помирати у спустошених Голодомором селах. Однак те саме ХХ століття, яке принесло вже майже «модельні», антиутопічні приклади боротьби проти свободи і людяності, увічнені Орвеллом у картині чобота, який наступає на людське обличчя ― це саме століття принесло і приклади боротьби за свободу й обстоювання її в Україні. Від актів непокори чи силового опору проти радянської окупації до висловлення, всупереч ризикам і погрозам, власної позиції дисидентами ― ми бачимо, як люди боролися за свої вибори, свою суб’єктність, свою свободу. Боролися за те, щоби лишатися вільними, а отже ― повною мірою лишатися людьми.
************************************
Ми всі народжуємося вільними. В усякому разі, так говорять тексти, які так довго були важливими для нас, що вже стали класикою (і від того не стали менш крихкими й, дедалі частіше, зневажуваними). Ми народжуємося невільними ― не маючи змоги вижити, здобути наші перші навички, знання і вміння без інших, тих, хто нас захищають і супроводжують. Інші дають нам перші навички ходити, користуватися речами, опановувати найтонкіший і найчарівніший інструмент з усіх чудес, які ми спільно знаємо ― мову. Без інших ми не мали б інформації про світ довкола нас і про те, який саме цей світ, і що в ньому можливо робити. Попервах нас обмежено у наших власних здобутках і вміннях, але і потім найважливіші для нас речі, від отримання знань до піклування про здоров’я, залежать від інших. І це триватиме протягом всього нашого життя. Однак наша невіддільна свобода починає проступати в тому, що ми робимо із тим, що ми отримали ― бо це вже залежить від нас. Наші погляди. Наші вибори. Наші рішення. І, зрештою,наша творчість. Адже й ми далі ділимося із тими, хто довкола нас, тим, що несемо, своїми світоглядами й інтерпретаціями, бажаннями й пропозиціями. В цьому є й переосмислене отримане від інших, і результат нашої вільної творчості. Ми творимо, кожна і кожен, свій світ з того, що отримали, і з нашого внутрішнього простору творчості ― нове у мові, у погляді на світ, у рішеннях, як себе у цьому світі поводити. Наші вибори ― результат нашої свободи, і свободи творчої. Інакше ці вибори, ці рішення не формуються, і ніхто в нас цієї свободи забрати не може. Бо ми існуємо саме так, а не інакше.
*************************************
Свобода є відносною. Бо її можна обмежити, утиснути, руйнувати; вона потребує поваги, піклування, захисту й плекання. У тому, як ми поводимося з іншими, ми можемо надавати їм більше простору і надходжень для осмислення і творчості, а можемо ― позбавляти їх простору й бути дуже вибірковими щодо ресурсів. У першому варіанті ми цінуємо їх свободу, їх існування як людей, їх вибори. Максимумом такого ставлення, максимумом поваги до свободи є любов ― максимальне ствердження буття Іншої та Іншого, з утвердженням їхніх світів та поваги до їхніх виборів. У другому ― ми наближаємо їх смерть, бо вона нерозривно пов’язана з насильством, обмеженням, опредмечуванням, страхом та болем, і перспективою зникнення у разі виявлення власної думки чи поглядів. І тому ствердження свободи інших ― це ствердження нашої власної свободи, через зусилля, витрати і попри ці обмеження. Свобода потребує винесення себе назовні, роботи із її втілення, і ― захисту, якщо треба.
Свобода є абсолютною. Бо ніхто не може нас остаточно її позбавити. Бо навіть коли ми не можемо обирати умови, в яких перебуваємо ― ми можемо обирати наше ставлення до них, як писав Віктор Франкл, обирати наші думки й бачення світу. Поки існуємо ми ― існує і наша свобода. Свобода виборів, які ми робимо повсякдень і повсякчас із тим, що нам надав перебіг подій, інші істоти й ми самі, і цю свободу в нас не відібрати, і її не позбутися. Але разом з нею не позбутися і відповідальності за ті вибори, які ми робимо: кожен вибір несе відповідальність за його виправданість і наслідки. Свобода ― це те, що ми несемо в собі, хочемо того, чи ні, нехай навіть іноді ця ноша може видатися тягарем. Однак саме несучи її, ми привносимо її у світ і реалізуємо, втілюємо її у наших виборах і діях. І навіть тоді, коли людина обирає не робити вибору ― це теж вибір, і відповідальність за нього лишається із нею. Відповідальність ― сіамська близнючка свободи, одне ціле, і, як і від свободи, від неї нікуди не подітися. Свобода ставитися, свобода думати, діяти, творити ― всі мають свою відповідальність, від слова «відповідь» ― на питання про підстави і виправданість реалізацій нашої свободи. Ця відповідь має бути гідною.
Майбутнє ― ще не написане, воно не визначене і непередбачуване. Майбутнє стане таким теперішнім, яким ми створимо його нашими виборами, нашою творчістю, реалізацією нашої свободи, або ж обмеженням і руйнуванням її ― спільно, всі ми. І так само всі ми, кожен і кожна з нас, за це майбутнє відповідаємо; воно і є ― наша відповідальність, від якої ми нікуди не подінемося, і до якої ми спрямовані. Бо воно є наслідком, втіленням нашої свободи; наше вільне спрямування до майбутнього ― невід’ємна частина нашої людяності.