Українці, які виїхали, почуваються винними, що вони за межами країни. Ті, хто далеко від зони бойових дій, думають про тих, хто ближче до фронту. Ті, хто не служать, можуть мати відчуття провини перед тими, хто в лавах ЗСУ. Але й ті, хто служать, — перед побратимами й побратимками на «передку». Ті ж, своєю чергою, перед тими, хто вже віддав життя. Щоб подолати це коло провини, на п’ятнадцятий місяць війни на виснаження, ми ставимо питання: а чи маємо ми право збавити темп? Передихнути?
Довоєнні соціологічні дослідження показували, що чимало українців відчувають, що ні на що не впливають. Але згадане відчуття провини можна трактувати як відчуття суб’єктності. Почуватися винним можна, лише думаючи, що можна щось зробити. Як скористатися цим ресурсом? Чи можемо ми впорядкувати словник наших нових досвідів?
Подія буде супроводжуватися перекладом жестовою мовою.