Люди часто бачать одне одного крізь призми упереджень та уявлень. Часом ці призми поступово затуляють обрій, і людина опиняється у дзеркальному лабіринті. У ньому може бути дуже комфортно, адже лабіринт здатен викривити реальність, як кому заманеться. Однак це може завадити по-справжньому зрозуміти іншого − того, хто за межами стін, і навіть того, хто блукає по сусідству тим самим лабіринтом.
Лабіринт може зобразити іншого ворогом, але образ цього ворога більше говорить про того, хто вдивляється у дзеркало. Чимало фантастів змальовувало конфлікт із ворогом, і з часом образ іншої сторони еволюціонував від зовнішніх завойовників – орків, марсіян, прибульців із зірок, до внутрішніх – корпорацій, бюрократії, людей, які думають інакше. Проте чому ми схильні бачити ворога в іншому – це питання завжди залишається відкритим.
Ще одне відкрите питання, інше викривлення – образ не-людини, істоти, яка живе поруч, але чимось відрізняється. У фантастиці через взаємодію з не-людьми, фольклорними істотами, особами з надздібностями чи зоряними расами часто проговорюються культурні розбіжності, шляхи емпатії, толерування, знаходження спільного, виходу за межі лабіринту.
Втративши голову від кривих відображень, блукач дзеркальним лабіринтом може потрапити до темних коридорів, де панують страх і відчай. Ці стани досліджує література жахів, яка на контрасті огидного та красивого, справжнього та ілюзорного може нагадати про головні людські цінності та про важку працю – бути людиною.
Переклад також є своєрідною призмою: за допомогою рідної мови ми переймаємо образи і коди культури сусідів, вчимося сприймати тих, хто говорить інакше, думає інакше. Останні роки перекладається багато фантастичних книжок, поступово до нас приходять не лише класичні фентезійні чи науково-фантастичні твори, а й доробок сучасників, сміливе майбутнє кіберпанку та посткіберпанку. Хоча навіть воно іноді програє реальності та її викривленням.
Романи й оповідання, як дзеркала, висвітлюють усе, що є в нас і доброго, і поганого. Вони – інструмент, що виконує функцію, яку заклав митець. Лише від нас залежить, чи складуться дзеркала прози у стіни лабіринту, чи навпаки, стануть рефлектором для маяка, який допоможе знайти шляхи до порозуміння з тими, хто поруч. Коли розумієш Іншого, уявного прибульця з далеких зірок чи реальну людину з іншої країни, міста, будинку, падають стіни лабіринту й утворюється спільний безмежний простір.