Кураторка – Віра Балдинюк
У мінливій перехідній сучасності (Interregnum, як її називав соціолог і мислитель Зигмунд Бауман) більше немає великих ідей, які ведуть людство за собою, немає єдиних приписів і норм — культура сама витворює нові потреби, невпинно вбирає в себе все розмаїття світу й описує неймовірні варіанти розвитку людства.
Як сфокусуватися на майбутньому, помислити його, коли бракує снаги? Адже мріяти й уявляти майбутнє, як це було на хвилі надій після Другої світової та «холодної» воєн, стає дедалі складніше. Одна з можливостей криється в культурі: вона часто стає відкритим вікном, через яке вриваються духи майбутнього, руйнуючи минулу традицію, як писав Борис Гройс про «Чорний квадрат» Малевича. Культура уможливлює незнане, відкриває двері в невідомість, але також ставить питання без очевидних відповідей — і цей поетичний, візійний зміст культури надзвичайно важливий для людини.
Майбутнього ще не існує, є лише наші прогнози й уявні проекти. Майбутнє вабить своєю невідомістю й водночас ніяк не надається до пізнання: ми зазвичай надто пізно розуміємо, що певна тенденція стає визначальною ознакою часу, і що завтра саме її координатами описуватимуть нинішню реальність. Майбутнє — це вічна надія, ми шукаємо в ній розради від травм і страждань. Але це також і жага нових викликів.
У розмовах про майбутнє Зигмунд Бауман пропонував уявити себе пасажирами літака, в якому кабінка пілотів порожня, а летовище, на яке ми маємо сісти, ще не побудоване через бюрократичні непорозуміння. Ця яскрава аналогія натякає на те, що нам часто бракує внутрішніх ресурсів бачити картину в цілому, адже всі ми зайняті пошуком кисневої маски.
Культура ХХ століття постійно опинялася в загроженій ситуації, з обличчям «Angelus novus» (Нового ангела) Пауля Клеє, як інтерпретував цю картину Вальтер Беньямін — ангела історії, розгубленого перед будучиною, але який несеться назустріч майбутньому, підхоплений вітром катастроф. Філософ придбав картину в 1921 році на останні гроші, й вона мандрувала за своїм власником, аж доки не пережила його та ледь не зникла з історії культури, як решта «дегенеративного мистецтва» часів війни. Нині ми бачимо обличчя «Ангела» завдяки зусиллям друзів Беньяміна — таких самих сумних філософів, які без надії сподівалися й зберегли картину для наступних поколінь. Можливо, в цьому й криється сила культури — пережити, перетривати змодельоване нею майбутнє?
Вчені впевнено говорять про майбутнє окремих технологій і галузей науки, але ймовірні моделі спільнот і владних структур залишаються доволі туманними. Перейнявши письменницьку традицію дистопій, науковці й публіцисти наввипередки розробляють сценарії розвитку завтрашнього світу, і найбільш реалістично в цих упорядкованих прогнозах виглядають біологія, медицина, інформаційний цифровий світ.
Володимир Винниченко в романі «Сонячна машина», опублікованому рівно століття тому, описував суспільство, в якому люди харчуються сонячною енергією. Зникає потреба добувати їжу, долається експлуатація, але в цьому суспільстві з’являються нові морально-етичні умови, за яких геніїв проголошують божевільними. Література завжди йде далі, ніж передбачення чи конструювання технологічних винаходів — вона бачить природу людини в будь-якому контексті. Натомість у реальному житті складно спрогнозувати, до чого тяжітимуть майбутні спільноти — до релігійного фундаменталізму на тлі передових наукових відкриттів чи, може, до знищення владних ієрархій та еліт?
Чи не найбільшими оптимістами щодо майбутнього виглядають, на перший погляд, представники філософського напрямку — трансгуманізму. Вони керуються принципом «коли вам здається, що всьому кінець, виявляється, що це лише початок». Трансгуманісти вірять у можливості нової постлюдини, яка зможе редагувати геном ембріонів, перетинати кордони сонячної системи й подолає старість, як одну з хвороб. Нині на тлі успішних запусків ракет на орбіту Марса прогнозована науковцями середня тривалість життя людини в 150 років виглядає не так вже й фантастично. Однак критики постгуманізму нині запитують: для чого людині вічне життя, якщо в ньому немає знання про біль, і як без цього знання можна розуміти чужий досвід? І якщо імперативом нової людини буде постійне фізичне вдосконалення, то яка цінність недосконалого?
Ці питання видаються дедалі актуальнішими й потребують готовності думати про них у публічному просторі. Цьогорічна фокус-тема «Проект майбутнього» має на меті поєднати спільні зусилля й подолати один із найважчих викликів кризових часів — уявляти сценарії майбутнього.
Людство невтомно шукає ліки від раку, створює кібер-протези, відкриває гравітаційні хвилі, дискутує про штучний інтелект. Майбутнє не може не зваблювати своїми можливостями й надією на кращий світ. Однак сценарії майбутнього пишуться не лише письменниками й науковцями, але й тими, хто збереже знання про «Angelus novus» для наступників.
Дискусія “Міста майбутнього: від уявних образів до реальності”
Коли ми говоримо про уявні образи майбутнього, найчастіше йдеться про місто – простір, де відбуватиметься «завтра», гармонійне й ідеальне чи навпаки, апокаліптичне. Як культура говорить про міста, за яким принципом прагне зберігати якісь спогади для майбутнього чи викреслювати їх? Як живуть міста-палімпсести пострадянських просторів, де стиралися й нашаровувалися різні культурні пласти? Яка нині роль архітектури – моделювати майбутнє своїми лініями й сміливими рішеннями чи просто слугувати комфорту людини? Яка роль феміністичних практик у побудові справедливого міста? Як мистецтво співіснує з публічними просторами міст? Про це говоритимуть фахівці й експерти різних культурних середовищ, які осмислюють місто в своїх дослідженнях і проектах.
Учасники: Семен Широчин, Сильвія Хутнік (Польща), Олександр Михед, Єгор Власенко.
Панельна дискусія “Демократія перед викликами майбутнього”
У цій панелі йдеться про переосмислення ліберально-демократичних ідей у європейських країнах, радикалізацію політичних настроїв і роль культури в подоланні її наслідків. Чим є новий консерватизм? Чи справді є загроза такого консервативного повороту, чи це радше публіцистичний конструкт? Яка роль культури й інтелектуалів у розробці оптимістичного сценарію? Спікери говорять про суспільну взаємну недовіру, історичний реваншизм і роль авторських голосів у вибудовуванні спільного інтелектуального простору, в якому можлива рефлексія з приводу цих питань. Про складність візії майбутнього в умовах, коли ідея Європи зазнає змін.
Учасники: Іванна Климпуш-Цинцадзе, Оля Гнатюк, Ендрю Вілсон (UK), Данило Лубківський, Дмитро Шимків. Модерує Вадим Карп’як.
За підтримки Проекту “Зміцнення громадської довіри” (UCBI II), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
Дискусія “Утопія і реальність: майбутнє Донбасу”
Кожен і кожна з учасників, яких ми запросили до дискусії, добре знають Донбас, його мешканців і його проблеми. Якими спостереженнями можуть поділитися ті, хто здійснює моніторинг малих населених пунктів, організовує тривалі культурні проекти, пише репортажі з обох боків лінії фронту, ті, хто залишив Донецьк, але часто спілкується з людьми, які там залишилися? На що сподіваються мешканці звільнених та окупованих міст і чи їхні мрії збігаються? Яку роль відіграє локальна ідентичність у формуванні спільноти і як вона впливає на бачення своєї батьківщини в майбутньому? Про це говорять історикиня, письменник, журналістка та громадські діячі й активісти.
Учасники: Ірина Склокіна, Вячеслав Ліхачов, Леся Ганжа, Леонід Марущак, Володимир Рафєєнко.
За підтримки Проекту “Зміцнення громадської довіри” (UCBI II), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
Публічна дискусія “Креативність, інновації, поступ: якими категоріями будемо послуговуватися завтра?”
Будь інноваційним – або помри. Розвивай емоційний інтелект. Плануй колонізацію Марса і не погоджуйся на менше. Не йди в ногу з часом — будь попереду! Усе це – новітні настанови, згідно з якими намагаються жити молоді люди, дослухаючись до голосів харизматичних спікерів TED-конференцій та сучасних практиків різноманітних індустрій. Колись горизонтом дитячих мрій була професія космонавта. Прогнозують, що завтра нові покоління мріятимуть стати комісарами кібербезпеки й інженерами-генетиками. Надшвидкісна технологізація суспільств не лише відкриває нові можливості, але й висуває свої вимоги до людини: максимальна концентрація, ефективність, швидка відновлюваність, креативність. Уявлення про життєздатні колективи, організації й розбудову бізнесів також зазнають змін, потребують іншого типу лідерів і ресурсів, ніж це було десять років тому. Здається, ми знову повертаємося до категорії прогресу? Про це подискутують творці, засновники й очільниці організацій, які щодня вирішують питання майбутнього у своїх проектах.
Учасники: Оксана Форостина, Ірина Соловей, Ілля Філіпов, Антон Мартинов.
Дискусія “Передчування країни: погляди здалека й упритул”
Мета цієї розмови – подивитися на події в Україні під різними кутами зору: з позиції людей, залучених й заангажованих у вир суспільно-політичних подій всередині країни, а також з досвіду іноземного письменника з оптикою зовнішнього спостерігача, що пережив балканську війну. Міленко Єргович завжди наголошує, що війна однаково страшна для всіх, але порівнювати війни різних країн неможливо, а досвід її – безглуздий і непотрібний. Тож чи існують якісь спільні загальнолюдські способи переживання цієї історії? Як мислити майбутнє, коли покарання за міжнародні злочини дуже відтерміноване в часі? Які великі теми війна відкриває для літератури? Гості дискусійної панелі говорять про те, кому й для чого потрібен досвід свідків, учасників війни, що нині пишуть свої приватні історії.
Учасники: Володимир Єрмоленко, Олександр Сушко, Міленко Єргович (Хорватія, Боснія і Герцеговина), Андрій Бондар.
Дискусія “(Над)людина й сучасні технології: у пошуках нового гуманізму”
Бурхливий розвиток технологій і робототехніки спонукав нові дискусії про концепцію людини, її унікальні здатності, її уявлення про щастя й смисл буття. Деякі принципово важливі знання про людський мозок, пам’ять, генетику нині відкривають за допомогою надсучасних сканувань і багатовимірного моделювання. Доповнена віртуальна реальність дозволяє по-іншому бачити досвід іншого, і це зовсім не світ примітивних симуляцій, із якого починалися комп’ютерні ігри. Популярна теорія трансгуманізму мислить людину без страждань і смерті, на варті її щастя стоятиме наука. Але чи буде можливим щастя без досвіду болю й старіння? І як майбутнє, в якому мріється про здорове, вічно молоде тіло, сприйматиме всяку недосконалість? Адже сьогодні люди після травм долають фізичні й соціальні труднощі, модифікують своє тіло за допомогою біонічних протезів і стають у певному смислі сучасними надлюдьми, розширюючи наші уявлення про людську природу. То що саме захоче знати про себе людина й узяти з собою в майбутнє? Про це під час дискусії говоритимуть унікальні теоретики й практики зі сфери інформаційних технологій, філософії, літератури й прогнозування.
Учасники: Джозеф Теббі, Олександр Івашина, Василь Милько, Микола Скиба, Йосип Сивенький.
Дискусія “Екстремальні досвіди людини в часи змін: Протистояння дегуманізації”
Політичні й інформаційні маніпуляції найкраще працюють в умовах, коли суспільство вражене вірусом дегуманізації. Війна й політичні конфлікти всередині країни ніби підіймають певні шлюзи й виникає спокуса керуватися політичною доцільністю, встановлювати єдині вимоги до громадянина, взірцевого патріота й інтелектуала. В таких умовах суспільство легко приймає нові правила й погоджується з тим, що існують цілі категорії «інших» – тих, що стають на заваді загальному благу. Думаючи про майбутнє, чи можемо ми осягнути всі виклики, які стоятимуть перед людиною в найближчому часі? Чи можна відшукати відповіді на питання «як залишатися людьми?» в колективному та особистому досвіді ХХ століття? З якими внутрішніми ресурсами людина протистоїть насиллю й репресивним практикам? Як різні суспільства виходять із гуманітарної кризи після «темних часів»? Під час дискусії учасники й учасниці зустрічі обговорять стратегії протистояння дегуманізації, розглядаючи контекст новітньої історії, літератури й філософії.
Учасники: Ірина Старовойт, Оксана Кісь, Тарас Лютий, Алевтина Кахідзе, Остап Сливинський.
Розмова “У пошуках втраченого завтра: як література й мистецтво мислять про майбутнє”
Ще під час Майдану Наталя Ворожбит почала працювати з документальними свідченнями людей, що згодом стало основою знаменитих «Щоденників Майдану», а потім на основі документальних інтерв’ю з військовими створила сценарну канву фільму «Кіборги». Валентин Васянович завершує знімати фільм, робоча назва якого «Атлантида» – про поствоєнний катастрофічний світ, де, здається, залишається дуже мало надії на майбутнє. Максим Курочкін працював із темою «чужої», фінсько-російської війни та її відлунням в сучасності. Який фінал вони обирають для своїх гостросоціальних творів? Як долають власну творчу виснаженість, працюючи зі складними темами? Про це говоримо в публічному інтерв’ю з одними з найцікавіших представників театру й кіно – сценаристкою, драматургом і режисером, які нині творять актуальну культуру країни.
Учасники: Валентин Васянович, Максим Курочкін, Наталя Ворожбит.
Дискусія “Сценарії для сміливих: горизонт можливостей сучасної культури”
Музеї майбутнього вже існують. У Дубаї в музеї замість стін – сенсорні панелі, відвідувачам допомагають роботи. У Сингапурі в музеї науки та мистецтва люди самі створюють експонати в освітній станції. Але їхня приваба не в технологічних девайсах, а в концепції – музей вже не показує здобутки цивілізації, а спрямовує уяву людини в майбутнє, показуючи варіанти його розвитку. Нині відбувається поворот у концепціях музеїв – від накопичення артефактів та їхнього опису до створення нових смислів. Учасники дискусії говорять про те, які процеси відбуваються в музеях світу нині і на які головні виклики мають відповідати музеї України, за допомогою яких інструментів вони можуть конструювати нові наративи про свою історію й культуру.
Учасники: Паскаль Ґілен (Бельгія), Юлія Ваганова, Ольга Балашова, Катерина Чуєва.
Розмова “Ретрофутуризм: проекти майбутнього в літературі”
Від кінця 19 ст. до сучасних коміксів про супергероїв образ майбутнього змінювався залежно від світовідчуття й ідеологічних настанов людини. Автори фантастичних та утопічних творів пропонували помріяти про прекрасні горизонти, щасливі міста й перемогу справедливого світопорядку, або ж лякали читачів понурими засторогами, які згодом справджувалися. Учасники розмови – критики, дослідники й письменники розкажуть про те, чому і як змінювалися літературні сюжети про майбутнє. На прикладі популярних творів вони покажуть, як людина схильна проектувати проблеми своєї сучасності на мрії про завтрашній день.
Учасники: Ярина Цимбал, Ростислав Семків, Михайло Назаренко, Тарас Антипович, Ігор Колесник.